Гапочка: «Ми – чотири голови, що б’ють в одну точку»

2009-03-18 01:00

11 березня 2009 року в київському арт-клубі «44» відбулося
святкування Дня народження. Іменинникові – гурту «Гапочка» виповнився
рік. Як і для людини, перший рік офіційного існування для гурту – дуже
важливий. Хтось несміливо виходить на музичний обрій, а хтось спалахує
яскраво та незабутньо. Як-от „Гапочка”. Київський гурт у такому складі:
Катя Гапочка – вокал, гітара, Олександр "Jonny" Зброцький – гітара,
Єгор Гавриленко – бас, Артем Угодніков – барабани. Гурт встиг завоювати
призові місця на престижних конкурсах („Тарас Бульба”, "The Global
Battle Of The Bands UA 2008") та засвітитися на фестах. Історію успіху
й не тільки розповідає солістка – Катя Гапочка.





Якщо багато мріяти – мрії збуваються




Розкажи, як усе починалося і звідки ви взялися?


Звідки ми взялися… Ми всі з різних міст України. Єгор Гавриленко,
наш басист, – із Черкас, Артем Угодніков – з Кіровограда, Джонні-Саша –
з Донецька, а я, Катя Гапочка, – з Хмельницького. Ми всі приїхали в
Київ навчатися у 2006–2007 роках. От хлопці – Артем і Сашко – обоє
вчаться в музучилищі імені Глієра, Єгор – у Поплавського на заочному,
а я – в консерваторії. Ми приїхали в Київ і так, поступово один одного
знаходячи, створили колектив.


А ви шукали одне одного спеціально для створення гурту?


Від початку це була моя ідея. Я писала пісні, і мені потрібно було
створити гурт. Були різні музиканти, адже пошук колективу – це завжди
зміни. Одразу знайшла Артема – на першому курсі (я зараз на третьому),
десь у лютому. Спочатку ми грали вдвох – це були різні проекти, але ми
мало виступали, шукали ще людей. Потім, улітку, ми знайшли Єгора, а
рік-півтора тому ми зустріли Джонні. Спершу втілювали старі, а по ходу
з’являлося і нове звучання, і нові пісні. Насправді нічого такого,
просто хотілося створити гурт – щось нове, цікаве, от.



Де ви вже встигли виступити?


Ми встигли виступити на «Славське Рок», «Тарас Бульба»,
«Трипільські зорі», «Бандерштадт», «Отроків», «Нівроку»... Може, якісь
ще пропустила, не можу пригадати….


Ви стильні, гарні, цікаві. Як вам це вдається? Є якийсь секрет успіху?


Такий собі рецепт-еліксир: коли всі чотири голови б’ють в одну
точку. Не одна всіх тягне за собою. Усе залежить від колективу. Якщо є
спільна мета, і всі учасники рівномірно йдуть за нею, б’ють в одну ціль
– то вони влучають. Коли ми шукали учасників, наприклад, гітариста, то,
бувало, знаходили когось і відчували, що десь ми з цією людиною не
сходимося в поглядах на гурт, тому відмовлялися від співпраці,
продовжували пошук саме тих, які нам потрібні. От і все.


Тобто, стиль ви вже знайшли і змінюватися не будете?


В принципі, у чомусь уже знайшли, але десь ще шукаємо. Я вважаю
наш стиль поп-роковим, може, трохи бріт-попу, але зовсім трохи…


Як уявляєш Гапочку через рік?


Хочеться багато уявляти. Але треба мріяти. Бо тоді мрії таки
збуваються. Думаю, що через рік буде більше пісень. Буде ширшим
репертуар, і ми нарешті знімемо кліп – нас десь покажуть, і якось воно
піде далі. Сподіваюся, почують про нас більше людей за цей час.
Кризовий рік, але я багато на нього ставлю, насправді.


Сьогодні вас вітатимуть Н.Три і Ellis. А з якими гуртами ще товаришуєте?


«ДримбаДаДзиґа». Це наші найкрутіші друзі. Хто там ще?
«Чар-зілля», «АННА», «Ніагара», «Червоне», хмельницький гурт «Сансара»,
«Гайдамаки», «ДахаБраха», «ЧеЧе». Це все треба згадувати… Згадуєш
фестивалі – згадуєш і друзів.


Як щодо альбому?


Альбом? Можливо… Подивимося. Зараз альбоми не пишуться, це невигідно.





Про кризу ми просто не думаємо




Раніше ви казали, що «Гапочка» - це робоча назва. А тепер?


Назва залишається. Ми стільки намучилися з тією назвою, то тепер
вже зупинимося на цій. Ми ж колись цілий місяць чи менше називалися
«Саметам», а потім зрозуміли, що це – не наше. Я просто не
погоджувалася довго, щоб гурт носив назву «Гапочка», бо це моє
прізвище. Я розуміла, що таким чином скромно тягну ковдру на себе. Але
не в тому річ. Було багато причин, чому я не хотіла. А тепер якось
звикла, нормально. Я вже не асоціюю себе, як гурт. Інколи кажу: «Я –
Катя», навіть коли представляюся по телефону.


В Україні – криза, «Гапочка» якось від неї рятується?


Від кризи? Рятуватися від неї можна по-різному (сміється). Як ми
це робимо? Та просто не думаємо про неї, от і все. Забиваємо собі
голову чимось іншим.


До речі, а чим ще, окрім музики займаєшся?


Знаєш, тільки музикою. Якщо враховувати конкретно те, чим займаюся, а
не просто там «відволікання», то тільки музикою. У цьому й життя. Але я
багато чим займалася ще до гурту. А зараз часу все менше, тому
залишається лише музика…


Так було і раніше? Чи були якісь інші захоплення?


По-перше, в мене академічна освіта. Це зовсім не та музика, яку ми
граємо тут. Мене ТАМ, у консерваторії, за це дуже «полюбляють»… За
фахом я бандуристка. По-друге, у підлітковому віці я займалася шахами,
професійно. Навіть паралельно шахами і музикою – на рівних! У шахах
мені багато що вдавалося – маю перший розряд, навіть пророкували велике
майбутнє в тому) Але прийшов час обирати щось одне. З одного боку, шахи
і турніри, з іншого – музика і концерти (не встигала, розривалася). Я
пішла в музику, але зараз інколи ще граю на турнірах… Я багато можу про
себе розказувати. А наш гітарист, до речі, колись був барменом, а ще
він закінчив технічне училище – механік чи щось того типу. Інші ж
займалися виключно музикою.


Щось ще лишилося таке, що ми обов’язково мали би в тебе запитати, але не запитали? Що би ти сама в себе запитала?


Таке цікаве питання….Що би я хотіла сказати наприкінці, от.
Знаєте, колись мені поставили питання: а чого ви хочете? Чого ви хочете
своєю музикою досягти? Можна порівнювати нас із тими, хто своєю музикою
хоче щось довести, наприклад, «ми проти попси». Ми ж нікому нічого не
будемо доводити. Ми – такі, як є, і ми просто створюємо музику, яка нам
подобається. Якщо вона подобається й іншим, то це круто. Ми від цього
отримуємо кайф. Ось. Оце, напевно, треба сказати.








Гапочка на MySpace


Гапочка в Контакті








розмовляли: Мельниченко Надійка, Кульчицький Світозар